мени трынадцятый мынало т шевченко на украинском
«Мені тринадцятий минало » (Тарас Шевченко)
Тарас Шевченко
МЕНІ ТРИНАДЦЯЦИЙ МИНАЛО
Мені тринадцятий минало;
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було –
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога.
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу, і не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо і село,
Ягня, здається, веселилось,
І сонце гріло – не пекло.
Та не довго сонце гріло,
Не довго молилось;
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, – дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє –
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята –
Не мої ягнята;
Обернувся я на хати –
Нема в мене хати.
Не дав мені Бог нічого!
І хлинули сльози.
Тяжкі сльози. А дівчина,
При самій дорозі,
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу:
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози,
І поцілувала.
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє: лани, гаї, сади.
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Бридня. А й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим.
Людей і [Бога] не прокляв!
[Друга половина 1847 р.,
Орська кріпость]
За матеріалами: Тарас Шевченко. Видання «Малий Кобзар для дітей з малюнками», видавництво «Український учитель», 1911. З фонду рідкісних видань Національної бібліотеки України для дітей http://www.chl.kiev.ua/
Більше віршів та поем Тараса Шевченка:
Уже для багатьох поколінь українців — і не тільки українців — Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка.
«Менi тринадцятий минало. «
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога.
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу. І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Школота во все времена одинакова, ей только дай постебаться. Я тут нарыл несколько примеров «народного творчества»:
І я збагнув, що все скінчилось,
Що хватить байдики ганять,
Що треба свій хліб зароблять –
Пасти овець або телят.
І от пішов я тоді в люди
Шукати цих тварин повсюди.
Ходив, ходив, і не знайшов.
То й повернувсь додому знов.
Мені сімнадцятий минало.
Мені уже купили ВАЗ.
Мені так любо, любо стало,
І я урізався в КамАЗ.
Мене міліція шукає,
А я собі у бур’яні
Тихенько пісеньку співаю
І ремонтую “Жигулі”
***
Мені тринадцятий минало:
хавло шаблюкою голив,
сметану їв- дівки пищали,
ушистко мав опріч прищів.
А уночі ходив до гаю,
шмаляв навіжених сичів,
валив у сіно товсту Галю-
і залюбки малину їв.
Вкраїна з НАТО загравала;
Стецько у Раді гомонив.
Я зранку їв шалене сало
і хаяв клятих москалів.
Мене маньяком називали,
в Москві лякали дітлахів.
Весла була, хрущі співали,
а я під грушкою сидів.
. Мене тринадцятий минало,
губу сокирою голив.
Мене за дурня не тримали:
горілку пив та й баб любив.
Тарас Шевченко — Мені тринадцятий минало. (скорочено)
Стислий переказ, виклад змісту
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога.
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу. І не знаю,
Чого маленькому мені
То йді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось.
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло.
Боже небо голубеє —
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого.
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози.
А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала.
Неначе сонце засіяло.
Неначе все на світі стало
Моє. лани, гаї, сади.
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Бридня. А й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи, на ниві.
Нічого б на світі не знав,
Не був би в світі юродивим,
Людей і Бога не прокляв.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Автобіографічний вірш Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало складається з чотирьох настроєвих картин: хлопчик пасе овець, милується ясним сонечком, голубим небом; раптом розуміє, що він — сирота безпритульний, немає в нього нічого — ні ягнят, ні хати, ні рідної душі поряд; та ось прийшла дівчина, втішила, витерла сльози хлопчині, поцілувала — і сонце знову засіяло не лише в небі, а й у душі. У четвертій частині —роздуми дорослого поета про те, що той його колишній стан — це рай. Набагато гірше тепер, коли він усвідомив усю несправедливість існуючого ладу і виступив проти нього.
Тарас Шевченко – Мені тринадцятий минало
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога……
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся богу… І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось…
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята!
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати –
Нема в мене хати!
Не дав мені бог нічого.
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала…..
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє… лани, гаї, сади.
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Бридня. а й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим,
Людей і бога не прокляв!
[Друга половина 1847, Орська кріпость]
Схожі вірші:
Мені тринадцятий минало.
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога.
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу. І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось.
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого.
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу. /37/
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала.
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє. лани, гаї, сади.
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Бридня. А й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим.
Людей і [Бога] не прокляв!